Коли де Брюйне було дванадцять його клас пішов кататися на гірських лижах, але Кевін залишився вдома. Він пояснив це тим, що у контракті Майкла Оуена є заборона на екстремальні види спорту, отже, і Кевіну не можна вставати на лижі.
Коли де Брюйне було тринадцять, його впертість дістала тренерів. На тренуваннях просили бігати зигзагами, від конуса до конуса – він рвався навпростець, усі відпрацьовували удари внутрішньою стороною стопи – він бив зовнішньою, на нього кричали, намагалися приручити, але добилися лише того, що пішов із «Гента».

Звали Брюгге і Андерлехт, це півгодини від будинку, але Кевін обрав найдальший варіант – Генк. Він залишив будинок та оселився у шкільному інтернаті, де був єдиним спортсменом. Жив у відриві від сусідів, вечеряв, коли вже всі спали, не міг завести нових друзів і страждав від самотності.

Закінчивши школу, де Брюйне став жити в сім’ї, яка співпрацювала з Генком. Це було щастя: жодної казармової обстановки, жодної самотності, лише сімейний затишок та сусідство з партнерами по «Генку», Арне Нілісом та Кеннетом Сталенсом.
Але приїхавши додому на різдвяні канікули, Кевін почув від батьків: Ти не можеш повернутися в ту родину. Вони більше не хочуть, щоби ти з ними жив». – Але ми так тепло попрощалися. Вони сказали: «До зустрічі». Де Брюйне вперше зіткнувся з лицемірством. Він не напивався, не водив додому подружок, але був потайливим, мовчазним і при цьому запальним, його визнали важким підлітком, а в обличчя про це не сказали.

Батьки знайшли Кевіну нову сім’ю для підселення, там був повний збіг характерів, його не чіпали, не порушували особистий простір, а він не мав приводів психовати. Правда, іноді ночами в нього йшла кров носом, тоді він вставав, крався до машинки і потай прав постільну білизну, боячись роздратувати господарів.

Кевін сильно виріс, почастішали м’язові травми, йому не давали контракту, але він повернувся на поле, забив п’ять м’ячів за тайм і потрапив до першої команди «Генка». Усього за два тижні де Брюйне зіграв десять хвилин у переможному фіналі Кубка.
Новий тренер Франк Веркаутерен насаджував контратакуючий футбол і Кевіну довелося перебудовуватись – він ніколи не грав за схемою 4-4-2. Освоїтися в основі допомогло те, що разом з ним в основу влилося ще кілька молодих гравців – наприклад, Крістіан Бентеке та Йелле Воссен.

Де Брюйне насмілився настільки, що одного разу накричав на ізраїльського півзахисника Ельяніва Барду через те, що той лінувався і мало бігав. Ну, накричав і накричав, з ким не буває, але Барда старше де Брюйне на десять років.

Після першого голу Кевіна – льєжському «Стандарту» – старші потягли його до нічного клубу, він відбрикувався, казав, що молодий ще, не пустять, але заперечення не приймалися і за ніч де Брюйне витратив чотири тисячі євро – більше за місячну зарплату батька, який працював майстром металургійного комбінату.

Сезон-10/11 починався лякаюче. “Ти швидко втомлюєшся на тренуваннях і сильно червонієш”, – почув він від Марка Вільмотса, тоді – другого тренера збірної. В одному із наступних матчів за «Генк» Кевіна скували судоми, довелося міняти.
Аналіз крові виявив інфекційний мононуклеоз. Того ж дня Кевін дізнався, що в Англії померла його бабуся. Їй було вісімдесят років, і вона готувалася до операції на серці. Кевін полетів на похорон і три тижні не міг повернутися до Бельгії: спав по вісімнадцять на день, все одно відчував утому, постійно рвало.

Через два місяці де Брюйне повернувся на поле, але наприкінці сезону впіймав нокаут у грі з «Серкль Брюгге». Моторошно захворіла голова, а далі все попливло: уболівальники вибігли на поле, воротар Куртуа облив шампанським тренера Веркаутерена, а захисник Надсон обернувся бразильським прапором – про все це Кевін дізнався від кузена Карела, приїхавши ввечері до батьків: струс. чемпіоном.